Архітектура і скульптура. Міста – заповідники. Монументальна скульптура. Живопис. Український авангард. Графіка

Тема. Архітектура і скульптура. Міста – заповідники. Монументальна скульптура. Живопис. Український авангард. Графіка. Народні мистецтва

 та основні центри художніх промислів. Петриківський розпис.

Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів з теми «Візуальні

мистецтва», що набуті у попередніх класах,

ознайомити учнів з українським авангардизмом і показати, як це явище

вплинуло загалом на українське мистецтво;

вчити самостійно працювати з додатковою літературою;

удосконалювати навички учнів із побудови зв’язної розповіді з

використанням мистецької термінології;

виховувати любов до мистецтва.

Тип уроку: комбінований

Оснащення уроку: слайди

 

 Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація знань учнів

1. Вступна бесіда.

– Діти, згадайте про те, що було предметом нашої розмови на уроках художньої культури у 9 класі?

– А хто скаже, що таке мистецтво? (слайд 1 – 3 )

– Які види мистецтва вам відомі?

– Чому вони отримали таку назву?

– Наведіть приклади візуальних та синтетичних мистецтв.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя

Сьогодні на уроці ми маємо повторити вивчений матеріал про візуальні види мистецтва (або просторові). Разом з цим ви отримаєте нові знання з цих мистецтв. Тому на попередньому уроці дехто з вас отримав завдання самостійно попрацювати і виступити перед нами із своїми повідомленнями.

2. Оголошення теми та мети уроку.

ІІІ. Робота над темою уроку

 1. Повідомлення учня про архітектуру як вид мистецтва.

 

Архітектура належить до візуальних мистецтв, бо ми сприймаємо її за допомогою зору .

 Архітектура, чи зодчество (від грецького, architekton – будівельник) – мистецтво створення споруд та їх ансамблів, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини (слайд 4 )

Художніми засобами цього виду мистецтва є :

форма – зовнішній вигляд об’єкта, зовнішній обрис;

композиція – сукупність складових частин, найважливіших елементів;

пропорції – співвідношення складових частин між собою;

 ритм (ритмічність) – чергування композиційних елементів;

фактура – характер поверхні, використаний матеріал.

 

Архітектуру розподіляють на три основних види:

архітектура об’ємних споруд, ландшафтна архітектура та містобудування

(слайд 5 – 8 )

Архітектура, як і водночас зведення будівель, має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак. Вона формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово – паркові комплекси тощо.

Кожна споруда має бути корисною для людини, міцною, красивою та доцільною.

Відомими архітекторами були: Мікеланджело, Растрелі,

 2. Повідомлення учня про скульптуру.

 

Наступним візуальним видом мистецтва є скульптура.

 Скульптура (лат. sculptura, від лат. skulpo – вирізую, висікаю) – це вид образотворчого мистецтва, що передає об’ємне зображення матеріальних предметів через їх пластичну характеристику. Твори скульптури мають об’ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих або пластичних матеріалів.

Розрізняють два види скульптури : кругла і рельєф (слайд 9 – 10 )

 Кругла скульптура – один із двох основних видів скульптури, відмітною властивістю якої є протилежність до рельєфу, суцільно об’ємне зображення, досяжне для огляду з усіх боків. За призначенням скульптура поділяється на станкову, монументальну, декоративну та скульптуру малих форм.

Детальніше хочу зупинитися на монументальній скульптурі, бо саме цей вид частіше зустрічається у нашому житті.

Монументальна скульптура – різновид круглої скульптури, що несе значний суспільний зміст і безпосередньо пов’язаний з архітектурою і пейзажним середовищем. Цей вид скульптури представляють величезні монументи, пам’ятники, статуї, скульптурні комплекси (слайд 11 )

Для створення скульптури майстри використовують різні матеріали: камінь, дерево, глина, пісок, лід, гіпс, метал.

В скульптурі матеріал можна обробляти різними методами: висіканням, литтям, куванням, карбуванням, випилюванням тощо.

Видатними скульпторами є: Мікеланджело, Полівклет, Донателло,

Л. Марконі, А. Коррадіні, Ж. Гудон, О. Роден тощо.

 

4. Слово вчителя про міста – заповідники.

 Діти, я хочу звернути вашу увагу на те, що у нас в Україні є такі міста, які оголошені заповідниками. Хочу детальніше зупинитися на місті Кам’янець – Подільський, бо саме це місто має статус заповідника і знаходиться на території Хмельниччини (слайд 12 – 14)

Старе місто фукціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико – архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико – архітектурним заповідником, а 30. 04. 1998 р Указом Президента України надано статус Національного. На його території одночасно функціонує Державний історичний музей – заповідник, а місто знаходиться на території Національного природничого парку «Подільські Товтри».

Заповідник є національним закладом культури, який відноситься до сфери управління Мінбуду України з 2004 р. До державного реєстру пам’яток архітектури в місті Кам’янці – Подільському включено 174 об’єкти, в т. ч. 145 з яких є на території НІАЗ «Кам’янець». За своєю цінністю 71 пам’ятка мають

національне значення, а по власності – 47 є в державній власності, 75 – в міській комунальній власності, 1 – у власності районної ради, 14 – у власності релігійних громад, 17 – в приватній власності.

Архітектура Старого міста – заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської. мусульманської), а саме: Турецький мінарет 17 ст, турецький та вірменський бастіони 17 ст., одна з найдавніших, Миколаївська (вірменська) церква 14 ст., одна з небагатьох на Хмельниччині, дерев’яна Хрестовоздвиженська церква 18 ст., монастирські комплекси 15 – 18 ст орденів Домініканів, Францисканів, Тринітаріїв. Однією з унікальних інженерних споруд заповідника є Замковий міст, що з’єднує місто та Замковий комплекс.

В 2000 році міст було внесено Світовим Фондом в Нь’ю – Йорку до списку 100 пам’яток світу, що знаходяться під загрозою руйнації. За попередніми дослідженнями науковців спорудження мосту визначено 2 – 3 ст. нашої ери. Саме з цією датою занесено Кам’янець – Подільський до Списку історичних міст України. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України в 2003 році. Завдяки унікальному поєднанню містобудівної архітектурної, історичної спадщини Старого міста з ландшафтом каньйону р. Смотрич «Культурний ландшафт каньйону в м. Кам’янці – Подільському» визначено Кандидатом до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

 

5. Повідомлення учня про живопис як вид мистецтва

 

 Живопис – найпоширеніший вид мистецтва. Слово «живопис» означає «живо писати». Твори цього виду мистецтва створюються за допомогою фарб, що наносяться на будь – яку поверхню (полотно, картон, дерев’яну поверхню та ін.) (слайд 15 ) Світ живопису багатий та різноманітний. Це скарби, що людство накопичувало тисячоліттями. За допомогою фарб художники передають свої думки, почуття, втілюючи естетичні ідеали своєї епохи у художньому образі.

Твори живопису можуть бути монументальними, станковими, декоративними, декораційними та мініатюрними (слайд 16 ).

 Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою. Його твори пишуть або розміщують на стінах або стелях . Тематику монументального живопису визначає архітектурна споруда, її призначення. Твори цього виду живопису значні за розміром: стінний розпис, фрески, мозаїка та вітраж.

Найвідоміші художники – монументалісти: Рафаель, Л. да Вінчі, М. Врубель, Д. Рівера, А. Дейнека та інші.

 Декоративний живопис прикрашає приміщення орнаментами, релігійними сюжетами, мотивами легенд, казок тощо.

Прикладами декораційного живопису є ескізи костюмів, театральних декорацій та кінодекорацій. Вони створюють неповторний дух спектаклю або кінофільму, допомагають поринути в епоху, в якій відбувається дійство.

Видатними художниками – декораторами були О. Хвостенко – Хвостов, О. Головін, Л. Бакст, Г. Цапок та інші.

Мініатюра відрізняється від інших видів живопису малими розмірами.

Прикладами мініатюри є розписані шкатулки, пудрениці, медальйони та інші невеличкі речі.

Твори станкового живопису розраховані на сприйняття з близької відстані.

Назва «станковий» походить від станка – мольберта, на якому створюється такий живописний твір (слайди 17 – 19)

За тематикою і предметом зображення живопис поділяють на жанри .

 Основним художнім засобом живопису є колір. Він може не лише передавати певну інформацію про предмет, допомагати яскравіше виразити зміст твору, а й викликати різні почуттєві асоціації. У творах живопису колір створює певну систему, яка називається колоритом.

Колорит – це гармонійне поєднання кольорів, це один із засобів зображення дійсності й розкриття змісту твору в живописі. Колорит є одним із найважливіших художніх засобів емоційного впливу картини на глядача.

 

6. Слово вчителя про український авангард.

 

На початку ХІХ ст в українському мистецтві з’являється стиль, ім’я якому авангардизм. Авангардизм (від франц. «передовий загін» – це термін, яким позначають «ліві» (нереалістичні) течії в мистецтві. Протест проти війни, інших негативних суспільних явищ авангардисти поширили на мистецтво і виступали проти традиційних форм художнього вираження.

Авангардизм у живопису – це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей.

Авангардне мистецтво несе в собі специфіку світовідчуття людини ХХ ст. Художники увібрали в себе шалений темперамент своєї доби, відчуття історичного зсуву, всесвітності змін, які відбуваються, зрушення всіх традиційних координат життя.

Історію авангардного живопису в Україні можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907 – 1914 рр. Світова і громадянська війни перервали цей процес.

Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30 – х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. – у тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими.

Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології, що виявлялося несумісним з мистецтвом, розрахованим на інтелектуальне сприймання. Додалося й те, що складність мови нового мистецтва униможливлює офіційний контроль над інакомисленням.

У рамках новелістики відбувалось визрівання в українській культурі 1890—1910-х рр. експресіоністського світобачення. Йому під силу було передати відчайдушне відчуття самотності людини у ворожому їй світі, соціальної відчуженості, розірваності зв’язків із собі подібними, яке стало постійним супутником мислячої особистості.

Саме в межах експресіонізму були порушені загальнолюдські, вічні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути й очищення.

У В. Стефаника смерть виступає як визволення духу з в’язниці тіла (новели “Стратився”, “Шкода”).

Різка напруженість деформації В. Стефаника (обличчя “зсувається десь на плечі під сорочку”, “лиця деревіють”, “голови падають у долину”) асоціюється з відокремленням частин, розірваністю площин, що немов розбиті дзеркала в авангардному живопису. Гіпнотична дія екзальтованих ритмів, ускладнення гармонії, атональні послідовності, екзотично-примітивні наспіви відзначають опери Б. Яновського (“Коломбіна”, “Суламіф”, “Відьма” та ін.).

Джерелом експресії часто стає червоний колір, використовуваний В. Стефаником у його новелах, він перетворюється на своєрідну духовну субстанцію. Вічна взаємодія добра і зла, життя і смерті, заперечення “чорно-білого мислення, абсолютних ідей і оцінок, надання переваги відносності, плинності усього в світі” — це свідомість культури XX ст.

У 10 –х роках ХХ ст. творча молодь гуртується навколо художника Олександра Богомазова і його соратниці Олександри Екстер – апостолів українського кубофутуризму.

Художник О. Богомазов у 1913 – 1914 рр. створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких відчутний подих різних течій початку століття. У своїй творчості художник віддає перевагу урбаністичним сюжетам («Потяг», «Базар»,

«Київ. Гончарна»), де темп і тіснява міста у нього поєднується з м’якими рухами людей (слайд ).

Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості – кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де зберігалася близкість до таємничих стихій життя.

Яскравою художньою особистістю був Казимир Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя за кордоном, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв’язків з нею. Бажаючи виразити незалежне від матерії духовне життя, художник мав відмовитися від земних «орієнтирів» і подивитися на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах Малевича зникає уявлення про земні «верх» і «низ», «ліве» і «праве» – всі напрямки рівноправні, як у Всесвіті, де відсутнє земне тяжіння.

 А що означають відомі квадрати Малевича – чорний, червоний, білий? Можливо, в них ті психологічні архітипи, що лягли колись в основу таємничої мови українських орнаментів, ті «езотеричні» знаки, якими кодувався діалог людини з космосом у прадавні часи, що й стало, зокрема, мотивом вишивок на рушниках чи візерунків килимів, писанок (слайд 20 )

До пізнього Малевича сучасні мистецтвознавці додають прізвисько Мужицький, оскільки його основними персонажами стають селяни. Наприкінці 20 – х років він знайшов притулок у Київському художньому інституті і почав тут малювати синяву неба, лани, як смугасте рядно, селян і селянок, що увібрали в себе риси, енергію природи. В цілому оптимістичний, його доробок містить і картини, які можна трактувати як відгук на трагічні зміни у селянському житті. Можливо, художник передчував трагедію 1933 року, бо найчастіше вживані ним атрибути цього часу – хрест, труна, сніп.

Багато хто з тогочасних художників працював у театрально – декораційному живопису, їм подобалося відтворювати атмосферу якоїсь історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізовані вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панує не повсякденність, а реальність вищого гатунку.

Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці О. Богомазова

О. Екстер, яка сформувалася як художник у Києві, пізніше відкрила художню школу в Одесі, а у 20-ті роки її діяльність пов’язана з паризькою “Академі модерн”. Вона уславилася своїми картинами, ескізами, костюмами, декораціями, в яких представлене протистояння трагічних нерозв’язних суперечностей, античне відчуття неможливості упорядкування світу, трепету перед нескінченним хаосом пристрастей і ворогуючих сил. Так, у “Сценічних конструкціях до трагедії” (що призначалися не для конкретного спектаклю, а для трагедії взагалі) пластика будується на одночасності двох актуальних тем: грандіозних перекладок, які розходяться променями від двох сходових маршів, вертикальних арок, що постають у них на шляху. Вони не просто існують одночасно, вони начебто встромлюються одна в одну.

Протистояння підкреслюється і кольором: горизонтальна система червона, вертикальні арки чорні, із золотим контуром. Ніяких відтінків, переходів — ніяких компромісів, жодна з тем не хоче відступати. Великої емоційної сили творові надає поєднання чорного і червоного — традиційне для української кольорової гами (згадаємо вишиванки) поєднання, яке означає найвищу напругу людських сил, трагізм життя.

Школа монументального українського мистецтва представлена творчістю Михайла Бойчука і його учнів, надихалася формами візантійських ікон, релігійного Ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих віків. В основі естетики тогочасного монументального живопису – уникнення зайвих деталей, випадкових ракурсів; схематизація, простота, сила, велич. Обдарованими «бойчукістами» були В. Седлер,

І. Падалка, М. Рокицький, М. Юнак, О. Павленко.

Гордістю українського авангардного мистецтва є всесвітньо відомий скульптор – кубофутурист Олександр Архипенко (1887 – 1964). З 20 – річного віку він жив і працював за кордоном. Завдяки своїм експериментам з формою він одержав новий принцип пластичного вираження, його самобутність виявила себе вже у перших юнацьких роботах «Мисль», «Відчай», «Запорожець», «Юда». Архипенка приваблювали архаїчні образи, наповнені волею до життя.

У кубізмі його привабило те, як живописці працювали із формою: подібно до поетів, вони римували, ритмізували, досягали гармонійного звучання, зіставляючи куби й овали. Кубофутуризм Архипенка — це теж динаміка кутів, кіл, конусів, ромбів у нескінченному колообігу. Він зважився на небачену доти річ: покрив веселковими кольорами грані й площини своїх скульптур і зробив їх форми рухливими. Такий “П’еро-карусель”, в якому обертаються і хитаються всі осі цієї непосидючої фігури, складеної з ромбів, кіл, конусів.

Скульптор постійно експериментує, створюючи абсолютно новаторські речі. Так, образ паризького циркача “Медрано” сконструйовано з металу, дерева, скла. Це перший у XX ст. “мобіль” — робот, своєрідна машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень. О. Архипенко любив такий матеріал, як випалена глина-теракота — за прихований в ній вогонь життя, теплоту, але водночас робив скульптуру з плексигласу, підсвіченого зсередини, що надавало скульптурам світлосяйної прозорості. Новаторським стало й тлумачення скульптором простору між частинами скульптури, які він порівнював з музичними паузами. У мистецтві, вважав Архипенко, слід уникати конкретності, щоб упоратися з такими абстрактними елементами, як символ, асоціація і відносність. Тому й уникав етнографізму. Лише окремі деталі одягу персонажів чи характер орнаменту мають національну забарвленість у скульптурах “Жозефіна Бонапарт”, “Стародавня єгиптянка”, “Арабка”. Ритми різних часів і народів, але й українські історичні глибини даються тут взнаки: магія трипільської культури (фігурки з птахоподібними головами), мотив мозаїк Київської Русі (“Рожевий торс на мозаїчному тлі”), впливи українського бароко. Бронзове погруддя — портрет відомого в світі диригента В. Менгельберга виконано в дусі «необароко»: диригент, переживаючи бурю бетховенського твору, висловлює пристрасть, шал і пафос.

Немов архаїчний майстер, великий скульптор насичував пластичні форми магічною символікою, його роботи начебто невикінчені, фрагментарні, не деталізовані — а тому й справляють враження первісності, вічного творення життя.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10-20-ті роки становлять цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах ; творили надзвичайно інтенсивно і плідно науку і мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру.

 

7. Повідомлення учня про графіку як вид мистецтва

 Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображувальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині та ін. олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відтиснутий на папері зі спеціально підготовленої форми (слайд 21)

Виражальними засобами графіки є лінія, штрих, пляма, тон.

Залежно від змісту та призначення графіку можна поділити на види:

станкова, тиражна, промислова та комп’ютерна (слайд 22 ).

 

 8. Повідомлення учня про народні мистецтва

 З усіх видів мистецтва, з якими зустрічається людина протягом свого життя, декоративно ужиткове мистецтво найпоширеніше.

Декоративне мистецтво (від лат.dekoro – прикрашаю) – створення ужиткових та побутових предметів, що містять художньо – естетичні атрибути і мають призначення не тільки задовольняти практичні потреби людей, але й слугувати для прикрашення житла тощо (слайд 23)

Невичерпні види декоративного мистецтва: різьблення деревини та обробка металу, вишивка й розпис тканини, плетіння з соломки чи лози, вироби з кістки, каменю, скла, глини, обробка дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів, виготовлення іграшок та багато, багато іншого (слайд 24 )

У декоративному мистецтві завжди проявляються риси національного характеру. В оздобленні різних предметів побуту розрізняються національні особливості, які відображають життєвий уклад, історію, культуру народу і навіть економіку.

В Україні здавна поширені художні промисли. Продукція цього виробництва використовується для потреб населення і має художню цінність.

В Україні нині промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки:

М. Косів на Івано – Франківщині (килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення на дереві), с. Клембівка Вінницької області (вишивання), м. Кролевець Сумської області (художнє ткацтво), Львів (різьблення, гутне скло), с. Опішна Полтавської області (кераміка, килимарство), с. Решетилівка Полтавської області (килимарство, ткацтво), с. Петриківка Дніпропетровської області (декоративні розписи). Хочу докладніше зупинитися на питанні про петриківський розпис.

Петриківський розпис – декоративно – орнаментальне малярство, яке сформувалося на зламі ХІХ – ХХ ст. на Дніпропетровщині. Назва походить від села Петриківка.

Особлива сторінка фольклорного пластично – просторового мистецтва – селянський хатній стінопис та оздоблення архітектури різьбленням, ліпниною (хоча останні не набули поширення).

Селянський хатній стінопис дав могутній поштовх розвитку мистецького явища, відомого за межами України – Петриківського декоративно – орнаментального малярства, яке сформувалося на зламі ХІХ – ХХ ст..

Імена петриківських художниць Тетяни Пати, Ганни Павленко, Надії Білокінь, Оришки Пилипенко навіки увійшли до реєстру найвидатніших народних майстрів України. Їхню справу продовжили Марфа Тимченко, Федір Панко, Василь Соколенко і, нарешті, останнє покоління петриківщан, серед яких слід назвати подружжя Пікушів та Зінчуків, Наталку Рибак, Олену Васильєву (слайд 25)

1958 р. за ініціативою Федора Панко була створена фабрика петриківського розпису, що проіснувала до початку 2000 – років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей.

Петриківські тарілки, скарбнички та інші сувеніри були візиткою України, їх експортували до 80 країн світу.

2011 року фабрику було знищено.

На сьогоднішній день близько 200 місцевих мешканців розмальовують тарілки у себе вдома. Також існує центр народного мистецтва, в якому працюють 40 майстрів.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

  1. 1.     Вправа «Доповни речення»

Мистецтво – це ……………………………………………………………..

Мені відомі таки види мистецтва………………………………………….

Сьогодні на уроці ми говорили про таки візуальні мистецтва ………..

Я знаю таки міста – заповідники …………………………………………

Найбільші осередки художніх промислів розташовані у ……………..

V. Підсумок уроку

«Мікрофон»

–         Про що ми говорили на уроці?

–         Що нового дізнались?

–         Що сподобалось?

–         Що не сподобалось?

V. Домашнє завдання : підготувати повідомлення про будь – який вид

художніх промислів

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

11 Архітектура і скульптура (31.7 KiB, Завантажень: 30)

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Архітектура і скульптура (357.5 KiB, Завантажень: 30)

завантаження...
WordPress: 23.01MB | MySQL:26 | 0,499sec