Аналіз форм та методів здійснення профілактичної роботи серед молоді в науковій літературі

Просвітницька робота серед молоді щодо попередження негативних явищ поки що фрагментарна і не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життєвих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактична діяльність в більшості випадків зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя.

Серед форм профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі найбільш уживаними на сьогоднішній день є:

  • лекції;
  • бесіди (колективні, індивідуальні);
  • клуби за інтересами;
  • Дні (Тижні) профілактики шкідливих звичок;
  • соціально-психологічні тренінги;
  • Служба довіри;
  • анкетування (тестування);
  • зустрічі з медичними працівниками, представниками правоохоронних органів;
  • зустрічі з тими, хто позбувся шкідливих звичок;
  • профілактичні консультації;
  • перегляд документальних фільмів, фотоматеріалів;
  • обговорення матеріалів, преси, книг;
  • диспути, дискусії, обмін думками;
  • рольові ігри (за темою);
  • театралізовані форми;
  • інтерактивні ігрові форми;
  • інтелектуально-пізнавальні форми;
  • художньо-прикладні форми;
  • круглі столи.

    Для здійснення ефективності профілактичної роботи серед молоді доцільно застосовувати інтерактивні форми і методи роботи, оскільки слухання навіть найкращої лекції у виконанні досвідченого лектора не завжди досягає бажаних результатів. Саме тому педагоги, лідери, тренери повинні використовувати форми і методи навчання, які дають молодим людям можливість продемонструвати власні знання та поповнити їх у дискусіях, обміні досвідом, рольових іграх, коли молодь може відтворити моделі успішної і безпечної для власного здоров’я поведінки. Особистість може прийняти правильне рішення, коли має змогу бачити поведінку іншого (позитивну або негативну), і на власному досвіді відчути усі наслідки вчинку.

    Найбільш ефективною формою роботи щодо попередження негативних явищ серед молоді є тренінг.

     

     

    Тренінг

    Тренінг — це запланований процес, призначений поповнити навички та знання учасників і перевірити їх ставлення, ідеї, поведінку з метою зміни та оновлення. Тренінгові заняття спрямовані на підвищення компетентності учасників у сфері формування здорового способу життя. Соціально-просвітницький тренінг (СПТ) розрахований на:

    • оволодіння знаннями;

    • формування умінь і навичок, які сприятимуть усвідомленому вибору правильних варіантів поведінки молоді щодо здорового способу життя.

    Патисипаторний підхід до тренінгу. Цей підхід базується на вірі в те, що люди ефективніше вчаться, коли цінуються їхні власні знання та спроможність щось зробити, а також, коли вони можуть поділитися та проаналізувати власний досвід у комфортному для себе середовищі. Під час підготовки до тренінгу і в процесі його проведення, зміст тренінгу має відповідати потребам учасників і бути прийнятним для їхнього досвіду. Роль тренера скоріше полягає в тому, щоб полегшувати процес вивчення, а не власне навчати. Ідеї тренінгу багато в чому зобов’язані своїм існуванням бразильському вихователю Паоло Фрейре. Ось вони:

    • освіта ґрунтується на “банківському” підході, коли інформація зберігається в пасивних куточках пам’яті, звільнюючи її;

    • освіта повинна допомогти ставити правильні запитання та надавати можливість будувати схеми для відповіді на них та їхнього активного вирішення;

    • освіта повинна базуватися на потребах людей та їхньому життєвому досвіді;

    • освітній процес є процесом обміну й діалогу або відображення та дії.

    Навчання досвідом. Люди ефективніше навчаються чогось, якщо

    є водночас активними учасниками цього процесу. Курс використовує велику кількість різноманітних технік, вправ та ігор для залучення до процесу аналізу та відображення власного досвіду. Матеріали побудовані таким чином, що вивчені теорія та схема відразу ж закріплюються через практичні вправи. Навчання досвідом означає, що всередині групи кожен має змогу поділитися своїми знаннями та проблемами з іншими, а також попрацювати разом у пошуку рішення. Це означає також, що формування в групі атмосфери довіри надзвичайно важливе для досягнення успіху всього процесу.

    Основні принципи навчання. Тренери матимуть найбільший успіх у процесі адаптації активних навчальних стратегій, якщо вони знатимуть подані нижче такі основні принципи навчання.

  1. Навчання залежить від мотивації. Яким чином Ви можете створити мотиваційну ситуацію та підтримувати в учасників ці мотиваційні фактори?
  2. Навчання залежить від здібностей тих, хто навчається. Як ви можете адаптувати навчання для тих, хто відчуває певні труднощі?
  3. Навчання залежить від минулого і теперішнього досвіду. Як ви можете використати досвід учасників, як джерело їхнього навчання?
  4. Навчання залежить від активного залучення учасників у процес навчання. Яким чином ви можете стимулювати учасників й активно залучати їх до процесу навчання?
  5. Навчання залежить від створеної атмосфери комфорту та взаємоповаги. Якими засобами ви можете створити атмосферу безпеки, взаємоповаги, комфорту?
  6. Навчання стає ефективнішим, коли учасники самокеровані до нього. Яким чином ви можете заохочувати учасників до самоосвіти та продовження подальшого навчання?
  7. Навчання є практичним і націленим на вирішення проблеми. Як ви можете інтегрувати використання учасниками отриманих знань під час щоденного вирішення проблем?
  8. Навчання дорослих має якнайбільше відповідати індивідуальним навчальним стилям та індивідуальним відмінностям учасників. Яким чином ви можете індивідуалізувати навчання відповідно до індивідуальних стилів навчання?

    Стратегії тренінгового навчання. Для того, щоб набуті знання допомагали змінювати ставлення до проблем здорового способу життя і формувати відповідну поведінку, навчання учасників тренінгу має безпосередньо стосуватися щоденного життя молоді, а також пов’язувати проблеми здорового способу життя із системою їхніх цінностей, світобаченням та етичними переконаннями. Для того, щоб змінити поведінку в молодіжному середовищі, способи й методи навчання мають активно впливати на систему його цінностей і виховувати здатність і бажання до дії. Один з таких методів має назву “комбінована освіта”. Він складається з чотирьох елементів: теорії, практики, оцінки та дії.

    1.Теорія.

    Перший елемент “комбінованої освіти” – теорія. Він полягає передусім у повідомленні основних теоретичних відомостей.

    Мета: учасники засвоюють термінологію та головні поняття.

    Методика: вивчення літератури, бесіди, міні – лекції.

    Ключове запитання: “Що означає… ?”

    2. Практика.

    Практичний досвід є другим елементом “комбінованої освіти”. Найважливішім у ньому є власний досвід і запитання, пов’язані з темою навчання.

    Мета: використати особистий досвід і відчуття учасників для розгляду теми. Накопичити новий досвід і розуміння проблеми шляхом індивідуальної чи групової практики.

    Методика: групові дискусії, інсценізації, організаційно-діяльності ігри, практичні заняття.

    Ключове запитання: “Як це працює… ?”

    3. Оцінка.

    Третій елемент “комбінованої освіти” пов’язаний з індивідуальним чи груповим ставленням до проблеми.

    Мета: пробудити самосвідомість і поглибити власне та групове розуміння учасниками проблеми та системи цінностей; розвинути розуміння норм їхнього життя, вчинків і можливих наслідків своїх дій. Усе це має виробити в учасників особистісну позицію щодо проблем, які вони розглядають.

    Методика: навчити давати індивідуальну та групову оцінку.

    Ключові запитання: “Якої я думки?”, “Як вважає група?”

    4. Дія.

    Четвертий елемент цього навчального способу стосується зв’язку між темою вивчення, особистістю та реальністю і того, як учасники своїми діями впливають на цей зв’язок.

    Мета: розвинути здатність і прагнення діяти.

    Методика: різноманітна позакласна та позашкільна діяльність, досвід участі у прийнятті рішень, створення власних проектів, програм, організація клубів, створення інформаційної мережі, волонтерських загонів, дитячо -юнацьких організацій.

    Ключове запитання: “Як я можу використати набуті знання, досвід, щоб прислужитися одноліткам, школі, суспільству?”

     

    Ключові елементи організації тренінгу:

    1. Ідеальна кількість учасників групи — 15 осіб, але вона може коливатися від 10 до 15 учасників. При значному збільшенні групи затягуються всі вправи, при значному зменшенні — не створюється належна атмосфера.

    2. Проведення тренінгу розраховане на команду тренерів. або як їх ще інколи називають, фасилітаторів, тобто осіб, які полегшують роботу і спілкування, їхня прийнятна кількість — три, однак може бути й два або чотири. Інколи доводиться проводити заняття поодинці. Це набагато складніше для тренера, оскільки може зашкодити динамічності заняття і впливати на перевантаження для самого тренера.

    3. Тренінг сплановано таким чином, що його важливі заходи забезпечують динаміку функціонування групи та потрібний баланс. Семінар складається із занять, які, залежно від аудиторії, можна змінювати, однак кожне заняття повинне містити основні елементи: ознайомлення з розпорядком дня (щоб почути побажання), збори групи після кожної перерви, принаймні, одну гру (щоб збалансувати енергію та розважитися), оцінку занять (щоб почути думку групи).

    4. Основні правила: з ними ознайомлюють під час першого заняття. Вони чіткі та подаються у письмовому вигляді. Всі групи дотримуються групових норм поведінки. Належна поведінка очікується від кожного учасника. Коли правил важко дотримуватися, їх можна переглянути й обговорити.

    5. Очікування: оскільки емпіричний стиль тренінгів є дещо незвичним, дуже важливо, щоб усі учасники усвідомлювали, чого від них очікують, і мали можливість із самого початку висловити свої надії та отримати відповіді на запитання. Важливо, щоб учасники погодилися з необхідністю відвідувати всі заняття впродовж усього семінарського періоду. Істотні відхилення від цієї практики підірвуть успіх тренінгів для всіх.

    6. Підготовка розкладу — важливе завдання команди тренерів. Він розробляється на базі загальної схеми, проте є гнучким щодо певних вправ, ігор і зібрань, які використовуються. Складаючи розклад, важливо враховувати потребу групи в атмосфері довіри, а також організувати вправи, які б відображали динаміку групи. Слід пам’ятати, що люди спочатку прагнуть висловитися з приводу того, чого вони очікують від тренінгу, а наприкінці їм потрібно поділитися думками з приводу того, що вони дізналися про себе.

    7. Треба мати “запасні” вправи — короткі й доречні до теми. Це буває потрібно, коли час, необхідний для виконання вправи, група використала раніше.

    Підготовка до тренінгових занять. Під час підготовки до занять тренер повинен звернути увагу на певні завдання, які необхідно виконати заздалегідь для того, щоб учасники успішно засвоїли навчальну програму. Отже:

    • якщо заняття проводитимуть два тренери, розподілити між ними конкретні розділи програми, за які має відповідати кожен;

    • уточнити дату, місце і час проведення тренінгових занять, а також вивчити реєстраційні анкети учасників;

    • визначити, чи не варто змінити навчальну програму відповідно до поданих реєстраційних анкет;

    • добре підготуватись; вивчити всі аспекти навчальної програми; провести пробне заняття, щоб ознайомитися з демонстраційними та проекційними матеріалами.

    Тренер має передбачити запитання учасників і проблеми, які можуть їх турбувати. Це допоможе уникнути можливого напруження, якщо запитання виникнуть під час занять.

    Умови успішного проведення тренінгів:

    • чітка цільова установка;

    • акцентування уваги на значущості проблеми;

    • обґрунтований вибір змісту інформаційно-освітнього матеріалу відповідно до пізнавальної та методичної потреби учасників тренінгу;

    • пошуковий характер заняття;

    • доброзичливість, довіра учасників гри один до одного;

    • дотримання встановлених правил.

     

    Нотатки тренера для успішного проведення занять:

    Слухайте:

    • уважно слухайте учасників;

    • реагуйте і відповідайте на те, ЩО сказано, а не на те, ЯК це сказано;

    • дайте учасникам можливість повністю висловитись перед тим, як реагуватимете на ситуацію;

    • уникайте надто бурхливої реакції, яку можна розцінити як несхвальне ставлення до висловленої думки, способу викладання, виразу обличчя або жестів слухача;

    • зберігайте впевненість у собі, будьте спокійні і відкриті для будь-якої інформації.

    Аналізуйте:

    • не показуйте своєї реакції і не висловлюйте суджень до того часу, поки не зрозумієте, що хотів сказати учасник;

    • ставте відкриті запитання (такі, на які не можна відповісти “так” чи “ні”); відповіді на такі запитання дозволять вам отримати цінну інформацію.

    Дискутуйте.

    • погодьтеся із правом учасників на захист власної думки;

    • поясніть ваше бачення ситуації;

    • з’ясуйте, чого хоче домогтись учасник;

    • визнайте схоже і відмінне у вашій точці зору і у точці зору учасника;

    • пропонуйте варіанти: розкажіть учасникам, що вони могли б зробити залежно від ситуації;

    • дозволяйте учасникам обирати власний варіант дії;

    • завжди будьте готові надати допомогу;

    • дякуйте учасникам за те, що вони поділилися своєю думкою з групою.

    Почитайте перед початком навчання

    1.Якщо ви користуєтесь якимось посібником, перед початком нової вправи нагадуйте номер сторінки.

    2.Тримайте порядок денний весь час перед очима. Не закривайте його іншими аркушами. Всім учасникам подобається знати, “де” вони знаходяться.

    3.Добрий шлях до загального зосередження — хвилинне письмове завдання перед початком дискусії. Це прискорює повільних, заспокоює базік і зберігає час.

    4.Повторюйте сказане, коли записуєте на аркуші або дошці. Це дозволяє присутнім знову почути й оцінити. Не економте також на словах заохочення, таких, як, наприклад, “добре”, “абсолютно вірно” тощо.

    5.Використовуйте різні кольори, коли пишете на аркушах. Для написання НЕ використовуйте жовтий. Червоний та оранжевий — для підкреслення або іншого виділення. Використовуйте різнокольорові позначення ЛИШЕ для таких цілей.

    6.Розвішуйте аркуші на зручній для написання висоті.

    7.Прикріпіть кілька запасних аркушів на той випадок, коли вам не вистачить запланованої кількості.

    Як поводитись у випадках опору, протидії або конфлікту:

    У кожній групі на початку занять може виникати протидія або опір.

    Група може також не сприйняти авторитет і повноваження тренера, що

    виявлятиметься у запитаннях і коментарях, які звучатимуть, як виклик.

    Наведемо кілька способів, які підкажуть, як діяти в разі опору та виклику.

    1. Реагуйте на коментарі або запитання спокійно, говоріть діловим тоном.

    2. Визнайте, що людина має право на власну думку.

    3. Будьте терплячі і не поспішайте. Не розраховуйте на те, що люди будуть “там”, де вам хочеться, на початку семінару. Розраховуйте на те, що вони можуть змінитися в результаті набутого досвіду.

    4. Визнайте, що якийсь опір може бути викликаний недовірою до тренера. Погодьтеся, що не існує причин, чому люди повинні довіряти тренеру з самого початку семінару, за винятком випадку, коли учасники знали його до цього. Довіра не може бути вигадана, вона повинна бути побудована разом з групою.

     

    Традиційна схема тренінгового заняття.

    Запропонована на першому занятті схема повторюється і на всіх наступних. Через свою повторюваність вона діє як норма для конкретної групи. Саме тому схему заняття, як правило, закладаються позитивні моменти, що створюють умови для продуктивної дії тренінгу. Деякі елементи (привітання, завершення заняття, моменти взаємо підтримки) вводяться тренером з самого початку занять, інші — напрацьовуються під час роботи і пропонуються вже самими учасниками.

    Привітання.

    1. Уточнення самопочуття кожного. Це створює атмосферу “тут і зараз”. Розкриваючи свій емоційний стан, учасники розповідають, чого вони очікують від заняття, та про зміни, які сталися внаслідок попереднього заняття.

    2. Пропозиція тренером теми заняття. Інколи теми занять у зв’язку з попередніми висловлюваннями учасників можуть змінюватися у своїй послідовності.

    Основна частина.

    У ній вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми. І перший і другий обов’язково завершується обговоренням І самозвітом учасників стосовно своїх відчуттів і думок (рефлексією). Інколи основна частина може складатися з двох складових, розділених перервою на обід. У такому разі два заняття можна об’єднати в одне.

    Вправи для емоційної розминки.

    Спрямовані на створення внутрішньої свободи учасників групи і взяті здебільшого з дитячих ігор. Репертуар їх чималий. У довідниках з тренінгової роботи такі ігри належать до групи розминочних.

    Підведення підсумків заняття.

    Висловлювання учасників по черзі стосовно своїх відчуттів І вражень щодо проведеної роботи, побажання тренеру та групі.

    Прощання

    Своєрідна ритуальна дія, яка може мати різні форми проведення.

    Закінчення заняття. Правильно закінчити заняття так само важливо, як і правильно його розпочати. Проведення запланованих вправ наприкінці навчального курсу допоможе учасникам повторити пройдений матеріал і визначити, як втілити в життя поставлені завдання та використати на практиці отриману інформацію. Звичайно учасникам подобається, що наприкінці заняття можна перевірити отримані теоретичні знання на практиці.

    Тренери можуть добирати інформацію і вправи, які відповідатимуть завданням навчального курсу, і за потреби адаптувати їх. Завершувальні вправи включають у себе письмові оціночні анкети або анкети зворотного зв’язку. Учасникам можна запропонувати написати, що їм сподобалось, а що не сподобалось у програмі, а також подати відповіді на демонстраційних листах/ блокнотах (наприклад, “плюси” І “побажання”) .

    Роль тренера – це допомога учасникам брати найактивнішу участь і бути певним щодо правильного розуміння ключових концепцій та ідей. Тренер має також бути готовим адаптувати програму відповідно до потреб та ідей, які виникатимуть під час тренінгу.

    Тренер структурує тренінг і відповідає за його проведення. Але йому обов’язково слід враховувати, що навчання лідерів – інформаторів буде успішним лише за умов неформальної організації широкого простору та мінімізації бар’єрів між “учнем” та “вчителем”.

    Тренер виступає не в ролі вчителя, а в ролі помічника молодих людей, який допомагає групі виявити свої ресурси. Його завдання – надати можливість кожному учасникові максимально використати власний досвід таким чином, щоб мати змогу навчитись на досвіді іншого. Для цього необхідно враховувати, що молодь:

    а) потребує допомоги, а не оцінки – необхідно заохочувати учасників до пошуку нових ідей, а не повторювати старі;

    б) досягає кращих успіхів, коли до неї ставляться, як до співпрацівників, коли вона відчуває, що її поважають і цінують, а не патронують і маніпулюють нею.

    Тренер сприяє забезпеченню сприятливої атмосфери для обміну досвідом у групі, вільного визначення проблем, розкутого обмірковування шляхів їх вирішення.

    Тренер допомагає учасникам занять актуалізувати мотивацію навчання.

    Тренер застосовує різноманітні навчальні прийоми з тим, щоб надати заняттям розмаїття і підлаштувати під різні навчальні можливості учасників.

    Тренер встановлює позитивну атмосферу в групі і сам стає учасником освітнього процесу.

    Тренер ототожнює себе з групою, нічого не нав’язує і не вимагає.

    Аналіз вітчизняної та зарубіжної соціально-педагогічної практики дозволяє виділити найбільш ефективні методи здійснення профілактики негативних явищ серед молоді. Охарактеризуємо ці методи.

     

     

    Рольова гра

    Суть методу і його мета: Рольові ігри – це інсценування конкретних ситуацій без попередньої підготовки з метою опрацювання потенційної ситуації у реальному житті, збільшення емпатії та здібності виражати власні почуття. Рольові ігри сприяють кращому розумінню цих ситуацій. Наприклад, у рольовій грі про грабіж учасники, виконуючи роль жертви, набувають навичок ситуативно відчувати стан жертви злочину.

    Застосування методу:

    1. З учасниками:

    – сформулюйте проблему, яку ілюструватиме рольова гра – наприклад, право на власність (ст. 17 Загальної декларації прав людини);

    – визначтесь щодо сценічних ситуацій, інтриги і дійових осіб. Наприклад, якщо йдеться про право на власність, учасники рольової гри могли б уявити собі ситуацію, коли людину позбавляють житла через приналежність до певної етнічної групи.

    2) Спільно з учасниками слід визначити кількісний склад учасників рольової гри, і спостерігачів, а також подумати, як доцільніше працювати над грою: великою групою чи одночасно кількома малими групами.

    3) Також слід подумати, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:

    а) розповіді, під час якої ведучий зломить присутніх з проблемою, а решта учасників “озвучують” її, розкриваючи зміст через ролі своїх персонажів;

    б) інсценізацій, під час яких герої діють спонтанно без підготовлених діалогів;

    в) імітації судового процесу, де учасники перевтілюються на свідків, які дають свідчення в суді.

    4) Слід дати час на обдумування ситуацій і своїх ролей.

    5) Виконання рольової гри.

    6) Часом доцільно зупинити гру в критичний момент, щоб опитати учасників і спостерігачів про те, що відбувається на сцені. Наприклад, у рольовій грі про насильство варто запитати в учасників, чи можуть вони уявити собі мирне розв’язання цієї ситуації, а тоді попросити учасників зіграти всі можливі варіанти.

    7) Після рольової гри важливо, щоб учасники задумувалися над тим, що власне, відбулося, щоб вони усвідомили, що це не просто гра, а ще й урок життя. При плануванні рольової гри слід обов’язково залишити час в кінці для обговорення її мети і висновків.

    Оскільки рольові ігри імітують реальне життя, вони повинні стосуватися питань, на які немає однозначної відповіді. Наприклад, вірна і невірна поведінка персонажів. Не слід намагатися створювати враження, що існує єдина правильна відповідь на кожне запитання, якщо насправді такої немає .

     

     

     

    Робота в парах і групах

    Суть методу і його мета.

    Поділ аудиторії на пари або групи дає учням більші можливості для участі у співпраці.

    Такий поділ може бути доцільним, якщо треба генерувати велику кількість ідей за невеликий проміжок часу або осмислити абстрактні поняття на власному досвіді.

    Застосування методу:

    1) При формуванні групи, варто поставити собі такі запитання: “Чи хочу я поділити учасників відповідно до їхніх здібностей? Чи хочу я об’єднати в одній групі хлопців і дівчат? Чи хочу я, щоб ті, хто дружать, працювали в одній команді? У деяких випадках групи можна формувати навмання.

    2) Якщо група буде разом понад кілька хвилин, варто обрати керівника і когось, хто вів би записи. Нехай група сама вирішить, хто що робитиме.

    3) Організація роботи: чітко пояснити завдання. Розташувати учнів, так, щоб вони бачили один одного. Пояснити групі, скільки часу їм дається на виконання завдання.

    4) Звітування про виконану роботу: кожна група має звітувати про свою роботу всій аудиторії. У звіт треба включити прийняти рішення, підсумки дискусії, або інформацію про те, як проходило обговорення. Така форма роботи може бути досить корисною як для ведучого, так і для груп, оскільки дає можливість покращити методику групової роботи. Якщо групи повинні звітувати, то їм про це треба повідомити ще на початку, щоб вони могли обрати когось для виконання цього завдання.

    5) Оцінювання роботи: запитати учасників, чи корисною була проведена робота і чого вони навчились. Якщо учасники дали негативну відповідь, слід запитати їх, як би вони організували цю роботу. Доцільно використовувати їхні ідеї наступного разу.

     

     

     

    Мозковий штурм (брейнстормінг)

    Суть методу і його мета.

    Мозковий штурм – це метод заохочення творчої активності та швидкого генерування великої кількості ідей. Його можна застосовувати для розв’язання конкретних проблем або знаходження відповіді на якесь запитання.

    Застосування методу

    Після презентації проблеми слід запросити усіх називати ідеї, коментарі, фрази чи слова, пов’язані з цією проблемою. Записати усі пропозиції, на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їхнього виголошення без зауважень, коментарів чи запитань. Присутні не повинні також коментувати пропозиції інших. Учасники мають відчувати: те, що вони говорять не оцінюється й не засуджується. Перелік ідей використовуватиметься в подальшій роботі, яка може проходити у формі дискусії з розподілом пропозицій категоріями з відкиданням одних і наданням переваги іншим. “Мозковий штурм” може бути добрим початком роботи над новою проблемою чи темою. Варіації мозкового штурму називають “мережею” чи “кульками”. Тут визначальне слово пишеться в “кульці” і центрі сторінки. Коли обговорюються споріднені проблеми, їх записують поряд, вказуючи зв’язок.

    Водночас “мозковий штурм” вільного типу дає можливість за дуже короткий час (3-5 хв.) записати запропоновані ідеї. Обидва методи мають на меті заохочувати вільний вибір ідей і відчуття відсутності цензурних обмежень .

     

     

     

    Анкетування

    Використовується для перевірки знань і оцінки процесу навчання.

    Дослідження випадків базується на реальних випадках чи гіпотетичних, але таких, що постають з реальних проблем. Забезпечує матеріалом, на якому молодь практикуються у вивчених аналітичних навичках. Стимулює також пошук здобутків і помилок у власній праці. Ця праця повинна бути чітко спрямована на конкретну проблему.

     

     

     

    Дискусія в групі

    Дискусія – загальновідомий метод, який застосовується, зазвичай, у комбінацій з іншими видами технік. Дискусія у великій групі корисна для вивчення досвіду всіх її членів і для надання можливості всім присутнім зробити відповідні висновки. Тренери повинні заохочувати всіх до участі в дискусії.

    Обговорення великою групою.

    Це навчальний метод, коли вся група обговорює ідеї чи події, що стосуються якоїсь певної теми. Обговорення відбувається навколо запланованих або імпровізованих тем.

    Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як тренер ставить запитання. Уникайте запитань, на які можна відповісти “так” чи “ні”. Використовуйте запитання, які починаються із слів “як”, “чому”, “який”. Заохочуйте всіх учасників до висловлення власних ідей.

    Те, як тренер реагує на питання та коментарі, є вирішальним у створенні навчальної атмосфери. Демонструйте увагу до учасників, дякуючи кожному за запитання та висловлювання. Це стимулюватиме всіх присутніх ділитися інформацією, яку в іншому випадку вони відкинули б як нудну, нетипову, недоцільну чи зайву.

    Не дозволяйте будь-кому домінувати над великою групою під час дискусії. Обмежити таку перевагу можна, сказавши: “А тепер давайте послухаємо, що скаже хтось інший”, або “Я хочу, щоб усі мали можливість висловити свою думку”.

    Більшість завдань виконується в малих групах або парах. Пояснюється це тим, що підлітку часом деякі почуття легше висловити в невеличкій групі, оскільки там він почувається безпечніше. Робота в малих групах дає також можливість заощаджувати час, бо зникає потреба вислуховувати кожного у великій групі. Розподіл на малі групи може здійснюватися різними шляхами — йдеться про постійні групи протягом уроку чи циклу уроків, різні групи для кожної вправи тощо.

    Обговорення малою групою.

    У цій навчальній процедурі беруть участь 3-6 осіб, які зібралися у невимушеній обстановці, щоб з’ясувати ці чи інші запитання, обговорити певні проблеми — словом все те, що їх турбує, — а також запропонувати вирішення цих проблем та оцінити ідеї. Ідеї можуть бути висловлені під час рольової гри або “мозкового штурму”. Невеликі групи дають ширші можливості для роботи, ніж великі. Використовуючи цю методику, можна надати кожному свободу вибирати власний ритм роботи.

    Дискусії малими групами стимулюють роботу командою. Струмінь ідей допомагає учасникам бути корисними один одному, а спільні міркування допомагають їм побачити власні ресурси та зміцнити їх.

    Групова дискусія — спосіб організації спілкування учасників груп, який дозволяє зіставити протилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції, що зменшує опір сприйняттю нової інформації, усуває емоційну упередженість. Метод дозволяє навчати учасників аналізу реальних ситуацій, прищеплює вміння слухати і взаємодіяти з іншими, показує багатовекторність можливого вирішення більшості проблем.

    Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати висловлення у колі: метод естафети — кожен передає слово тому, кому вважає за потрібне; висловлення за визначений проміжок часу (наприклад, кожному на висловлення дається 10-15 сек.) і тощо.

     

     

     

    Психодрама

    Психодрама — метод групової роботи, де учасники виконують ролі, які моделюють життєві ситуації, мають для учасників особистісний зміст. Мета психодрами — усунення неадекватних емоційних реакцій, відпрацювання вмінь соціальної перцепції, заглиблене самопізнання.

    Інформування (інструктування) — метод втручання, за яким тренер підказує і допомагає учасникам, коли вони стикаються з труднощами, надає їм зворотній зв’язок, підтримує у процесі взаємодії.

    Проективне малювання — допоміжний метод групової роботи, що уможливлює діагностику й інтерпретації ускладнень у спілкуванні. Метод дозволяє працювати з думками і почуттями, які учасник не усвідомлює з тих чи інших причин. Під час обговорення малюнків не слід шукати єдино правильного їхнього трактування. Малюнок — це основа для вияву думок і почуттів автором і групою, для одержання зворотного зв’язку. Для проведення цього методу заздалегідь готуються папір і фломастери, або фарби чи олівці.

    Психогімнастика — допоміжний метод роботи в групі, за яким учасники спілкуються без допомоги слів. Психогімнастика може забезпечувати такі цілі:

    • діагностичну — у пантомімі виявляються слабості, порушення в поводженні, приховані імпульси та позиції учасника;

    • корекційну — слугує формуванню визначених навичок і типів поводження, допомагає корегувати неадекватні емоції і дає матеріал для інтерпретації і встановлення зворотного зв’язку;

    • соціометричну — подає інформацію щодо стосунків у групі і положення в ній окремих учасників. Коментар: для зняття напруження в групі, психогімнастику бажано проводити під музику.

     

     

     

    Метод активних цінностей

    У чому важливість цінностей? Цінностей є важливою складовою нашої поведінки. Саме цінності обертають егоїзм на самовідданість, жалобу на щедрість і привчають підтримувати слабких. Усвідомлені цінності примушують людей присвятити себе захисту природи і особисто, і в складі відповідних організацій, незважаючи на опір з боку інших. Коли ми хочемо, щоб завтрашні політики і дорослі громадяни переймалися проблемами здорового способу життя, то мусимо ввести цінності в методику просвітницької освіти. Не з’ясувавши, які цінності для нас важливі, ми не можемо визначити ні і пріоритетів, ні цілей.

    Дійовим способом розвинути свідомість учасників, привчити їх приймати рішення в суперечливих питаннях є метод активних цінностей. Цей досить новий педагогічний засіб позитивно вплинув на ті галузі викладання, де потрібно не просто передавати знання. Метод розроблено групою працівників і науковців США. Критично переглянувши власну педагогічну практику, вони побачили, що молодь не цікавлять навіть ті питання, які стосуються їхнього майбутнього. “Щось тут негаразд, — дійшли вони думки, — якщо молодь сприймають знання тільки як розумову вправу або засіб скласти іспити”. Проаналізувавши власну діяльність, науковці зрозуміли, що прийнята методика навчання повністю виключає думки, міркування та знання самих молодих. Це дослідження спонукало їх відпрацювати підхід, відомий сьогодні як метод “з’ясування цінностей”.

    Процес з’ясування цінностей. Система активних цінностей містить різні способи підтримки процесу з’ясування. Є багато різноманітних вправ з визначення цінностей, кожна з яких дає початок процесу з’ясування. Ми підготували низку простих практичних вправ, достатніх для того, щоб показати цей метод в дії.

    Як проводити вправи з визначення цінностей. Під час виконання цих вправ розбіжність думок неминуча. Для обговорення цінностей важливо, щоб молоді люди виробили стратегію, як реагувати на чужі думки, що суперечать їхнім власним поглядам.

    1. Кожен має право на відмову. Якщо запитання здається учаснику неконкретним чи складним, він має право не відповідати.

    2. Повага до чужої думки. Оскільки обговорення цінностей не передбачає правильної чи неправильної відповіді, критикувати одне одного стає неможливим, навіть якщо думки різняться. З іншого боку; кожен має право на власну думку.

    3. Говорити не від чийогось, а від власного імені. Під час обговорення легко висловлювати неконкретні твердження чи вдаватися до узагальнень.

    4. Не перебивайте. Перебивання, що виглядає як заперечення, розпорошує увагу і заважає підлітку засвоювати нові поняття й думки.

    5. Обговорити все до кінця неможливо. Обговорення викликає підліткову зацікавленість і відкриває нове бачення. Водночас підлітки можуть відчути, що до кінця проблему не з’ясовано, хоча відведений час минув. Тому тренеру доречно зробити необхідне пояснення.

    Вправи з визначення цінностей. Є багато типів таких вправ. Подаємо шість з них, які використовуються найчастіше.

    а) Оцінювання

    Вправи на оцінювання пропонують запитання з кількома альтернативними відповідями, яким учасники виставляють відповідну оцінку.

    Методи:

    1. Роздайте список оцінок (5-6 запитань з альтернативними відповідями) або запишіть запитання, щоб кожен міг їх собі переписати.

    2. Кожний учасник самостійно оцінює альтернативні відповіді, причому розглянути треба всі запропоновані альтернативи.

    3. Поділіть групу на підгрупи з 4-5 учасників. По черзі вони називають свої оцінки. Решта учасників у групах слухають. Потім проводять групові обговорення.

    4. Об’єднайте підгрупи у групи. Кожна підгрупа стисло викладає свою систему оцінок. Спільне обговорення може визначити відповідь, що відбиває загальний погляд на проблему.

    5. Надайте достатньо часу на вправи. Іноді обговорення може затягтися.

    Зразки вправ:

    • Що потрібно для ефективності просвітницької роботи щодо здорового способу життя?

    • Якби ви відповідали за організацію дозвілля у своїй школі, то що б зробили?

    • Якби ви були координатором проекту “підліток — підлітку про здоровий спосіб життя”?

    • Якби ви відповідали за державне фінансування просвітницьких проектів? Куди б спрямовували кошти?

    б) Складіть списки.

    Вправи цього типу передбачають глибший розгляд теми дослідження, ніж за звичайного обговорення. Тому вони ідеально придатні для розширення кола запитань.

    Зразки вправ:

  • Проблеми з дозвіллям.
  • Що таке дозвілля?
  • Які проблеми, труднощі виникають у молоді з дозвіллям.
  • Чому виникають проблеми з дозвіллям?

    в) Протилежності

    Вправи цього типу називаються “стати на лінію” і дають змогу учасникам вибрати собі місце між двома протилежностями. Вони також виховують в учасників упевненість, необхідну для того, щоб відстоювати свою позицію перед товаришами. Перед початком вправи поясніть, що учасники мають стати біля того номера, який відповідає їхній думці, незважаючи на те, де стоять їхні однолітки.

    Метод:

    1. Поставте запитання щодо якоїсь проблеми. Наведіть дві протилежні відповіді.

    2. Ці дві відповіді становлять крайні точки лінії. Позначте лінію номерами від 1 до 6. Учасники стають на той номер, що відповідає їхній думці.

    3. Учасники, що обрали один номер, пояснюють один одному, чому стали саме біля нього.

    4. Представник кожної групи розповідає всім, чому вони обрали саме цей номер. Після цього влаштовують загальне обговорення. Кожен може змінити своє місце, – якщо протягом обговорення поміняв думку.

    Зразок вправи:

    Що ви думаєте про рекламу здорового способу життя?

    г) Незакінчені речення

    Незакінчені речення, між іншим, дуже корисні при оцінюванні, але вони також правлять за місток до нового виду діяльності.

    Метод: Роздайте кілька незакінчених речень (не більше шести), і запропонуйте учасникам закінчити їх, надавши для цього необхідний час. Подальші дії приблизно відповідатимуть пунктам 3-5 з розділу “Оцінювання”.

    Зразки вправ:

    Коли я роздумую про організацію просвітницької роботи серед молоді, мені спадає на думку…

    – Якщо б я помітив, що мій друг вживає наркотики, я б…

    – Найважливішою проблемою просвітницької роботи щодо здорового способу життя є …

    – Ми можемо поліпшити просвітницьку роботу в школі завдяки…

    – Якби я міг розв’язати одну з просвітницький проблем, я б вибрав…

    – Власна пропозиція

     

     

     


    Карикатури і комікси

    Суть методу і його мета.
    Карикатури і комікси (серія малюнків з короткими текстами, що утворюють завершену розповідь) – це засоби впливу на молодь. Вони можуть розважати, інформувати або формувати упередження та стереотипи. Способи використання їх у школі найрізноманітніші. Наприклад, готуючись до обговорення висвітлення проблеми насильства засобами масової інформації, запропонуйте учням підрахувати, скільки епізодів насильства з’являється в карикатурах і коміксах щотижня. Для виховання законослухняності, поширень знань про права людини школі можна використовувати карикатури, намальовані самими учнями.

    Застосування методу:

    Заготуйте карикатури або сторінки гумору з газет, часописів, коміксів і реклам, які тематично пов’язані з проблемою, що вивчається. Запропонуйте учням обговорити їх у групах. Тоді запитайте:

    1)Якою була ваша перша емоційна реакція?

    2)Яка головна думка карикатури чи коміксу?

    3)Чи передає ефективно зображення зміст, певну точку зору, і чи спонукає воно замислитися над проблемою?

    4)Що критикується: ідея чи група людей?

    5)Зроблено це серйозно, з гумором чи з іронією? Як це допомагає розкрити головний задум.

     

     

     

    Асоціативний зв’язок

    Суть методу і його мета. Цей метод може бути використаний на першому етапі роботи над темою, щоб з’ясувати, наскільки учні з нею обізнані, і на останньому, щоб перевірити, що саме вони засвоїли.

    Застосування методу:

    1) Підберіть ключове слово, пов’язане з проблемою, яка вивчається.

    2) Запропонуйте учням швидко записати інші слова, які асоціюються з названим.

    3) Поясніть, що можна і не пишіть нічого. Тут важливо отримати «моментальний знімок» того лексичного матеріалу, який учні асоціюють із названим словом.

    4) Дайте оцінку цьому виду навчання, порівнюючи результати до і після нього; нехай учні самі переконаються у своїх успіхах.

    5) Щоб урізноманітнити роботу, запропонуйте кожному учневі висловити одним словом свої думки й почуття після вивчення теми. Хай учні запишуть ці слова на аркушах. Пройдіть по класу і зберіть їх. Попросіть когось із учнів записати ці слова на дошці.

     

     

    Відтворення інформації

    Суть методу і його мета. Для того, щоб краще зрозуміти суть інформації, слід вдатися до її відтворення в іншій формі. Наприклад, можна прослухати оповідання, а тоді зобразити його в малюнках. Учні змушені будуть виділити в оповіданні головне і вирішити, як передати його на малюнку. Вони повинні аргументувати це так: «Я хочу передати це таким чином тому, що…»

    Ця методика дозволяє, так само як і вміння спостерігати, розвивати уяву виділяти головне і робити висновки.

    Застосування методу:

    1. Підберіть з учнями оповідання, малюнок, вірш, карикатуру або фільм. Наприклад, якщо клас вивчає право жити із своєю родиною, можна використати малюнок, на якому зображено дитину-біженця.

    2. Учні читають, розглядають або слухають оригінальну історію.

    3. Потім вони вирішують, який епізод можна відтворити іншими засобами і чому саме його. Якщо ви використовуєте малюнок, то хай учні складуть оповідання про зображене.

    4. Якщо вони хочуть додати певні подробиці, яких немає в оригіналі, вони повинні це обґрунтувати.

    5. Учні працюють над створенням нової версії.

    Пропозиції щодо видів відтворюваної інформації:

    – радіо вистава, записана на плівку;

    – коротке письмове оповіщення;

    – оповідання у формі коміксу;

    – описовий вірш;

    – малюнок;

    – розповідь, прослухана в класі або школі;

    – виставка в класі.

     

     

     

    Метод опрацювання життєвих ситуацій

    Форма набуття і передачі особистого життєвого досвіду. Як правило, особистість набуває досвіду під час власного вирішення проблем, з якими вона стикається у житті. Традиційно передача життєвого досвіду здійснювалось завдяки розповідям, повчанням, художній творчості тощо. Завдяки сучасним засобам псих одрами, рольовим, ситуативним та діловим іграм з’явилася змога відтворювати життєві ситуації, опрацьовувати схеми вирішення з врахуванням індивідуальних особливостей учасників. Це надало більш широких можливостей для моделювання та практичного експериментування з сюжетами поведінки учасників, що створило можливості для розробки нової ефективної форми набуття і передачі особистого життєвого досвіду.

     

     

    Театралізовані форми

    До театралізованих форм належать: літературно-музична композиція, концерт, публіцистична вистава, змагання команд КВК, театралізована вистава, пластично-хореографічна вистава тощо.

    Театралізовані форми роботи – найскладніші й найцікавіші форми, які розкривають тему за допомогою художніх образів, засобів театралізації, використання творчих здібностей учнів.

    Під час їх підготовки відбувається колективна креативна діяльність учнів і вчителя. Вистави можуть бути показані багаторазово, що дає можливість працювати з великою і різноманітною аудиторією. Дані форми позакласної роботи потребують від учителя режисерських і навіть акторських здібностей.

    Літературно-музична композиція.

    Це композиційно побудоване подання літературного матеріалу (у нашому випадкові – необхідної інформації) у музичному оформленні. На наш погляд, цей жанр дещо застарілий, але, з іншого боку, він традиційний для позакласної роботи у школі. Тому, використовуючи його, слід прагнути динаміки, дієвості, яскравої візуалізації, а також сучасного музичного наповнення. Потрібно подавати інформацію не в лекційній, розповідній манері, а за допомогою виразних сценічних прийомів, використовувати сучасні технічні засоби, художнє освітлення, шукати цікаве мізансценічне рішення (мізансцена – розташування фігур на сцені), прагнути максимально донести зміст текстів, які промовляються зі сцени, до свідомості глядачів.

    Концерт – поєднання різних за жанром художніх номерів у одній програмі. Концерт є не зовсім вдалою формою для викладання профілактичної інформації чи формування навичок безпечної поведінки. Цей жанр буде доречним тільки у тому випадкові, коли концерт присвячений Всесвітньому дню боротьби зі СНІДом чи Дню пам’яті людей, що померли від СНІДу. За таких умов конферанс (текст ведучих, що поєднує номери концерту) може містити інформацію про СНІД, про людей, що померли від СНІДу, про ставлення до ВІЛ-позитивних. Концерт може також завершувати тиждень, присвячений темі СНІД, чи бути фінальним заходом у рамках одноденної акції, присвяченої боротьбі зі СНІДом. У такому разі на концерті доречно підбити підсумки роботи, нагородити переможців різноманітних конкурсів. Концерт може бути благодійним.

    Публіцистична вистава (раніше дана форма роботи мала назву агітбригада) – цей жанр народився як можливість вести агітаційну роботу за допомогою сценічних прийомів. Віршовані тексти, відомі пісні, які набули нового змісту, використання прийому «апорт» (яскраві словесні заклики, звернення до глядача), театралізовані мініатюри – ось ознаки цього жанру. У ньому документальний, публіцистичний зміст набуває художніх форм. Зрозуміло, що публіцистична вистава – найдоречніша форма профілактичної роботи, але основна риса цього жанру – сучасність і актуальність, тобто зміст і сценічна дія мають відповідати часу. Публіцистична вистава – це монтаж різноманітних епізодів, сценічних жанрів, деякі з них можуть мати навіть гумористичний ґатунок. У цілому, така вистава може стати насправді дієво-профілактичною, якщо інформація в ній буде викладена яскраво і переконливо.

    Театралізована вистава – дія цього жанру потребує певного сюжету, де дійові особи є носіями певних характерів, учинків, де напружено відбувається боротьба між позитивом і негативом. Цей жанр дуже цікавий школярам, бо дає можливість доторкнутися до таємниць театру. У профілактичній роботі цей жанр дає змогу донести не стільки важливу інформацію, скільки нюанси теми, вплинути на емоційну сферу, справити глибоке враження. Тут дія може розвиватися не так стрімко, але повинна бути присутня логіка сценічної дії. Важливо подумати про музичне, світлове оформлення, а також про оформлення сцени – декорацію. Сюжетом такої вистави може бути реальна історія якоїсь людини, що живе з ВІЛ, чи вигадана історія. Це може бути також і притча, де розмова про СНІД ведеться в алегоричній формі. Важливо, щоб така вистава захоплювала глядача, а це можливо, коли актори на сцені самі розуміються на змісті того, що роблять, і переконані в необхідності про це говорити.

    Пластично-хореографічна вистава – це вистава, де основним засобом вираження є пластика: рухи тіла, міміка, жест. Така вистава ведеться мовою символів і потребує виразних костюмів, музичного супроводу, яскравих атрибутів (свічки, тканини, стрічки тощо). Дійовими особами такої вистави можуть бути як герої-люди, так і герої-символи: хвороба, душа тощо .

     

     

     

     

    Інтерактивні форми

    Інтерактивні форми (interaction – взаємодія) передбачають обов’язкове включення аудиторії, яка стає учасником дійства, і його умови потребують від глядача певних дій, знань, учинків. Інтерактивні форми дають змогу одночасно як подавати інформацію й формувати певні навички, так і перевіряти наявний рівень знань та вмінь. Створення ситуації змагання й можливість отримання зворотного зв’язку додають глядачеві зацікавленості, бажання взяти участь у дійстві.

    До інтерактивних форм роботи належать ігрова програма, інтерактивна акція, ток-шоу, гра станціями тощо.

    Ігрова програма.
    Основним засобом вираження у цій формі є гра. Саме через гру подасться зміст, за допомогою неї моделюються різні ситуації, у яких формуються й відпрацьовуються необхідні навички. Ця форма у профілактичній роботі допомагає створити атмосферу активних, позитивних дій, яскраво виразити ідею програми. Сюжет ігрової програми потребує певної логіки і сценічного рішення. В ігровій програмі допускається театралізація, тут обов’язково потрібен яскравий реквізит, відкритий контакт з аудиторією.

    Інтерактивна акція,
    на відміну від ігрової програми, не має певного сценарію, а лише сценарний план. Акція – це низка заходів, у нашому випадкові – профілактичних (розповсюдження спеціальної літератури, презентація організацій, що працюють над проблемою ВІЛ/СНІДу, тощо). Здебільшого акція спрямована на широкий загал зацікавлених темою людей.

    Ток-шоу
    також є інтерактивною телевізійною програмою. ЇЇ використання у профілактичній роботі може бути доречним, якщо запросити до участі людей, які живуть із ВІЛ, чи спеціалістів із проблеми: психологів, медиків, юристів, чиє спілкування з аудиторією буде дійсно діалогічним, рухливим, цікавим.

    Гра станціямиінтерактивний жанр, де учасникам пропонується рухатися від «станції» до «станції» і, зупиняючись, отримувати чи демонструвати свої знання, набувати чи демонструвати певні навички. Для проведення профілактичної роботи можна влаштувати станції, які за темою відповідають різним аспектам проблеми ВІЛ/СНІДу. Динамізм, яскравість, наявність ігрового моменту, ситуація змагання – дають змогу в рухливій, дієвій формі всебічно ознайомити із проблемою велику аудиторію.

    Інтерактивні форми у профілактичній роботі є досить легкі у підготовці й водночас ефективні в роботі.

     

     

    Інтелектуально-пізнавальні форми



    Частіше за все – це варіанти телевізійних програм: «Що? Де? Коли?», «Слабое звено» тощо. Можна підійти до цього жанру більш творчо і створити авторську за формою програму. Незмінним залишається зміст, основа якого «запитання – відповіді».

    Потрібно бути винахідливими не тільки у формах проведення таких програм, а й у постановці запитань (саме запитання може містити в собі часткову інформацію, воно може бути поставлене у формі малюнка-пантоміми, до запитання можна додати варіанти відповідей тощо).

     

     

     

    Художньо-прикладні форми

    Ідеться про відомі конкурси малюнка, виставки квітів, захист технічних проектів, презентації музейних експозицій тощо. Ці форми здатні містити візуальну інформацію, впливати на свідомість завдяки образотворчим засобам, до того ж адресовані великій і різнорідній аудиторії.

    Конкурс плакатів.

    Ця форма профілактики дуже популярна. Ще б, адже можна охопити таку величезну кількість школярів різного віку. Добре продуманий плакат, свіжа ідея, винахідливе оформлення, і ось діти вже озброєні половиною дизайнерських навичок. Окрім цього, в школі актуальна проблема з візуальними матеріалами по профілактиці ВІЛ-інфекції, і тому новоспечені шедеври (а тим більше від улюблених учнів) завжди в радість. Проте так можна сказати про ідеальний конкурс, коли в результаті виходять дійсно цінні матеріали. При проведенні подібного конкурсу потрібно надати особливу увагу двом аспектам – технології проведення конкурсу, а також підведенню підсумків.

    Ідея конкурсу і його принципи.

    Діти активно і творчо включаються в процес викоренення упередженого ставлення до інфікованих на основі профілактики ВІЛ-інфікування та і разом з цим пропагують зміну ризикованої поведінки на безпечну (без розділення на дорослих і підлітків). Дуже часто підлітку важко усвідомити, що він в змозі вплинути на оточення. Але, часто буває так, що підліток виявляється єдиною людиною, яка може зробити вплив як на однолітка, так і на дорослого, і йому потрібно допомогти, створити умови для такого впливу. Можна паралельно проводити не тільки конкурс плакатів, але і літературних робіт: віршів і прози. Тим більше, що багато малюнків згодом можна буде підписати відповідними рядками.

    Технологія конкурсу.

    Перше, з чим потрібно визначитися, це кого ви хочете бачити в ролі конкурсантів. Чи будуть це учні старших класів або молодших, може бути і ті, і інші. У такому разі до оголошення про конкурс можна підійти більш формально, давши заздалегідь класифікацію можливих типів плакатів, що у свою чергу допоможе визначити змістовні рамки для створення плаката, для прикладу:

    1) плакати, направлені на довготривалі наслідки епідемії ВІЛ (наприклад, стигматизації ВІЛ-інфікованих). Такі плакати можуть примусити ще раз задуматися дорослих, але навряд чи вплинуть на підлітків, які вважають себе невразливими і безсмертними. Варто звернути увагу, що зображення на таких плакатах шприца часто служить провокацією вживання наркотику, а не навпаки.

    2) плакати, направлені на безпосередні недоліки ризикованої поведінки і переваги безпечної. Підлітка відштовхує не те, що небезпечно, а то, що викликає у нього неприйняття, навіть огиду.

    3) плакати, направлені на захист від ризиків інфікування (наприклад, “Зупинись! Цей шприц може бути небезпечним!” ,,Всього лиш не торкайся крові”, (надання допомоги при пораненні), “Жорстокість – це і твій ризик”. Такі плакати, особливо якщо вони даються не в повчальному стилі, а з використанням гумору, викликають розуміння навіть у тих, не задумувався над наслідками своєї поведінки, що може привести до поступової зміни звичок. Щоб роботи були дійсно цікавими, потрібно спочатку допомогти учасникам знайти свою ідею. Окреслення змісту ідеї – це один, із способів уникнути перекреслених шприців і інших штампів. Інший спосіб – це розбиття на підтеми. Наприклад, це можуть бути такі теми:

    1. ВІЛ не зашкодить дружбі

    2. Забіякуватість – шлях до біди

    3. Легковажність “дружить” з ВІЛ Можливі і інші варіанти.

    Подібне дроблення на підтеми дозволить учням більш чітко уявити напрям своєї творчості і зосередитися на тій темі, яка їм ближча по духу. Адже відомо, що “що у кого болить, той про те й говорить”, а в нашому випадку ще і малює. І, нарешті, таке дроблення дасть зрозуміти учням, що ризикована поведінка – це не тільки шкода для самого себе, а існує ще багато проблемних аспектів, пов’язаних з неправильною поведінкою. Але важливо протестувати формулювання підтем, переконатися, що вони зрозумілі учасникам конкурсу.

    Таким чином, у даному розділі нами було розглянуто ряд теоретичних підходів щодо організації та проведення профілактичних програм для молоді, з’ясовано соціально-психологічні особливості молодої людини, які слід враховувати при здійсненні профілактики негативних явищ та визначено її зміст, ефективні та найбільш дієві форми і методи роботи.

    Ці теоретичні засади є основною методичною базою для підготовки педагогів, психологів, соціальних педагогів для здійснення первинної та вторинної превентивної роботи серед молоді.

завантаження...
WordPress: 23.19MB | MySQL:26 | 0,838sec